12. Розв’язання конфлікту п. 20 ППВСУ № 9 і п. 25 ППВСУ № 7 щодо застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів

24.04.2018 Категория: Рекомендации гражданам/ Просмотров: 152 Комментариев: 0

У судовій практиці немає єдиної позиції щодо поширення положень ст. 230 ЦК на одностронні правочини, що пояснюється різними роз’ясненнями ВСУ.

В абзаці п’ятому п. 25 ППВСУ № 7 зазначено, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229 – 231, 233 ЦК.

Тобто допускається можливість оспорювання й односторонніх правочинів, оскільки за своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, і логічно припустити, що її оспорення може відбуватися тільки на підставі обману особи, яка відмовилася від прийняття спадщини, стосовно природи такого правочину.

Разом з тим в абзаці третьому п. 20 ППВСУ № 9 зазначено, що норми ст. 230 ЦК не застосовуються до односторонніх правочинів.

У зв’язку з такими суперечливими роз’ясненнями у вказаних постановах Пленуму ВСУ в судах склалася неоднакова практика щодо можливості застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів.

Трапляються непоодинокі випадки застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів.

Так, рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2015 року визнано недійсною відмову від прийняття спадщини однієї особи на користь іншої після смерті його матері з підстав, передбачених ст. 230 ЦК.

Разом з тим ухвалою ВССУ від 22 червня 2016 року залишено в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2016 року в іншій справі, предметом позову якої було визнання правочину недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що належних та допустимих доказів на підтвердження навмисного введення особи в оману щодо обставин, які впливають на вчинення ним 26 листопада 2011 року спірного правочину, всупереч вимогам статей 10, 57 – 60 ЦПК позивач не надав. Також суд зазначив, що односторонній правочин не може бути оспорений на підставі ст. 230 ЦК .

Враховуючи те, що вчинення правочину під впливом обману зумовлене деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи, спрямована на формування наміру в іншої особи вчинити правочин, посилаючись на хибне уявлення про обставини, які мають істотне значення, то доцільніше було б її застосовувати тільки щодо оспорювання договорів та виключити можливість її застосування до односторонніх правочинів.

Таким чином, для усунення неузгодженості між постановами та уникнення випадків неоднакового застосування однієї і тієї ж норми матеріального права з пункту 25 ППВСУ № 7 абзац п’ятий має бути виключено, а застосуванню підлягає п. 20 ППВСУ № 9.

Комментариев: 0
avatar