14. Удаваність правочину (п. 25 ППВСУ № 9)

24.04.2018 Категория: Рекомендации гражданам/ Просмотров: 240 Комментариев: 0

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки в разі, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч. 1 ст. 235 ЦК). Отже, в даному випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не породжує. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, приховують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

З огляду на наведені нормативні положення вбачається, що закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує  застосувати до відносин сторін норми, що регулюють правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

На відміну від фіктивного, удаваний правочин, тобто правочин, який вчинений, щоб приховати інший, має на меті виникнення правових наслідків, але не тих, які афішуються фактом його вчинення. Фактично сторони прагнуть до вчинення іншого правочину. Дефектність прикриваючого правочину очевидна. Тобто удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого наявні два правочини – той, що прикривається, тобто прихований, і удаваний – такий, що прикриває перший правочин.

Проте встановити таку наявність так само непросто, як і в разі фіктивного правочину – воля сторін цього правочину також інша, ніж та, що сприймається як наслідок зовнішніх дій. Тобто очевидно, що воля і волевиявлення в цьому випадку різняться, і причиною цьому є приховування дійсної мети правочину. Схожість фіктивного й удаваного правочину полягає і в тому, що прикриваючий правочин є за своєю суттю фіктивним, оскільки він не спрямований на досягнення тих наслідків, які очікуються саме від такого роду правочинів. Водночас, якщо для фіктивного правочину цього і достатньо, то абсолютно інша ситуація з удаваним правочином. Його мета полягає не тільки в тому, щоб приховати дійсну волю сторін, а й спричинити інші наслідки, які випливають із правочину, що прикривається. Саме в цьому і полягає дійсна воля сторін удаваного правочину. Для кваліфікації удаваного правочину важливо, щоб частина умов удаваного і прихованого правочину збігалася.

На практиці виникають труднощі з розмежуванням фіктивних і удаваних правочинів та застосуванням їх правових наслідків.

Так, постановою ВСУ від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14 скасовано ухвалу ВССУ від 13 лютого 2014 року з переданням справи на новий касаційний розгляд, предметом позову якої  було визнання договору недійсним з тих підстав, що відповідно до змісту ст. 234 ЦК фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (ст. 235 ЦК). Суд, встановивши, що під договором дарування сторони фактично приховали договір застави, укладений з метою забезпечення повернення ОСОБА_3 позичених у ОСОБА_1,_2 14 200 євро, помилково визнав спірний договір фіктивним.

Як свідчать матеріали, що надані для аналізу, суди вирішуючи спори, в деяких випадках, не повною мірою встановлюють правовідносини, які насправді виникли між сторонами, не залучають до розгляду справи всіх учасників оспорюваного правочину тощо.

Так, К.О. звернулася до суду з позовом до К.Г. та інших про визнання договору дарування квартири від 12 квітня 2002 року удаваним, визнання покупцями за договором купівлі-продажу, визнання права власності. Обґрунтовуючи позов, посилалася на те, що фактично було укладено договір купівлі-продажу квартири, а з метою понесення менших фінансових витрат за проведення відчуження квартири було оформлено договір дарування.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2015 року, позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про визнання договору дарування квартири від 12 квітня 2002 року удаваним, суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи цей договір, сторони приховали укладання договору купівлі-продажу. Суд також визнав доведеним факт укладання договору купівлі-продажу цієї квартири позивачкою та її чоловіком, які на той час спільно проживали без реєстрації шлюбу.

Рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін це судове рішення, були скасовані в касаційному порядку ухвалою ВССУ від 17 червня 2015 року з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не враховано, що стороною в спірній угоді позивач не була, тому вона не могла приховувати  укладення іншої угоди. Крім того, до участі у справі не залучався відчужувач в угоді, що оспорюється, не з’ясовано його волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу, а не договору дарування.

Комментариев: 0
avatar