16. Застосування судами положення про позовну давність (п. 28 ППВСУ № 9)

22.10.2018 Категория: Рекомендации гражданам/ Просмотров: 324 Комментариев: 0

До окремих видів вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (ч. 3, ч. 4 ст. 258 ЦК).

Перебіг позовної  давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК – від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними (частини 2, 3 ст. 261 ЦК).

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Вирішуючи питання про дотримання строку позовної давності у спорах про визнання правочинів недійсними, судам необхідно звертати увагу на особливості, передбачені як Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК, так і окремим нормами цивільного законодавства.

Особливо слід враховувати, що Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» виключено частини 3 і 4 ст. 258 ЦК, відповідно до яких позовна давність у п’ять років застосовувалась до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, а позовна давність у десять років – до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Також виключено п. 4 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу, відповідно до якого позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Проте згідно з п. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень зазначеного вище Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. При цьому, стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України – від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому ЦК України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частинами 2, 3 ст. 261 цього Кодексу).

Саме до такого розуміння норм ст. 261 ЦК зводиться правовий висновок ВСУ, зроблений під час розгляду справи № 6-75цс15 у постанові від 03 лютого 2016 року.

Як виявлено в ході проведення аналізу, у місцевих судів виникали проблеми з визначенням початку перебігу строку позовної давності під час розгляду справ про визнання правочинів недійсними.

Наприклад, рішенням Таращанського районного суду Київської області від 28 листопада 2014 року задоволено позовні вимоги у цивільній справі за позовом З.А.В. до ТОВ «Т.» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позов суд першої інстанції  вказав, що не може братись до уваги посилання представника відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до договору оренди землі, з урахуванням моменту його державної реєстрації 29 вересня 2009 року як початку його дії, строк виконання цього договору закінчується 29 вересня 2019 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2015 року рішення Таращанського районного суду Київської області від 28 листопада 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що З.А.І. звернулась до суду з указаним позовом у жовтні 2014 року, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав дізналася у вересні 2009 року. Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності позивач не надала.

Про порушення свого права відповідно до предмета позовних вимог З.А.І. могла довідатись з часу укладання оспорюваного договору оренди землі, тобто з 17 вересня 2009 року. Як встановлено судом і визнавалося сторонами, оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 17 вересня 2009 року від імені З.А.І. було підписано  її чоловіком –З.В.І. Покази свідків З.В.І., П.В.Р. свідчили про те, що позивачу було відомо про укладання договору оренди землі та підписання його від її імені її чоловіком з часу його укладання, тобто з 17 вересня 2009 року.

Комментариев: 0
avatar