7. Визначення заінтересованості в разі пред’явлення позову про недійсність правочину в контексті ч. 3 ст. 215 ЦК (пункти 5, 15, 26 ППВСУ № 9)

24.04.2018 Категория: Рекомендации гражданам/ Просмотров: 126 Комментариев: 0

Дискусійним і таким, що потребує дослідження, є питання щодо кола осіб, які можуть брати участь у справах про визнання правочинів недійсними.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Зі змісту цих статей вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

Під час вирішення спорів вказаної категорії у суддів виникає питання, чи будь-яка заінтересована особа вправі пред’являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

ЦК не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв’язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Разом з тим у контексті недійсності правочинів таке поняття застосовується і в інших статтях.

Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У ч. 1 ст. 225 ЦК використовується поняття «інші особи, чиї цивільні права та інтереси порушені».

В окремих випадках ЦК конкретно вказує, яка саме заінтересована особа вправі оспорювати правочин, у якому вона не є стороною.

Наприклад, правочин, укладений без згоди піклувальника, може бути визнаний недійсним за позовом піклувальника (ч. 2 ст. 223 ЦК); опікун вправі оспорювати в судовому порядку правочин недієздатної особи (ч. 2 ст. 225 ЦК); правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч. 4 ст. 369 ЦК).

В будь-якому разі судам необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з’ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану. Наприклад, це може бути позов співвласника майна за законом (одне з подружжя в силу презумпції спільності майна, спадкоємця, який прийняв спадщину) до іншого співвласника про недійність правочину, укладеного ним з третьою особою, адже апріорі вважається, що позов пред’явлено стороною договору (співвласником відчуженого майна). Або це може бути позов прокурора про недійсність договору з метою забезпечення конфіскації майна.

Таким чином, коло таких заінтересованих не є обмеженим і залежить від обставин конкретної справи.

Так, Самарський районний суд м. Дніпропетровська, встановивши, що позивач не є стороною договору купівлі-продажу домоволодіння, жодних законних прав у разі встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності у нього не виникне, обґрунтовано виходив із того, що він не є заінтересованою особою та відмовив у позові з цих підстав (справа № 206/1392/14-ц) .

Як показує практика, щодо кола осіб, які залучаються у справі про визнання правочину недійсним, проблемним також є питання залучення належного відповідача.

Як правило, належним відповідачем є особа, яка оспорює права позивача або яка має власні права та інтереси на предмет спору.

Із матеріалів справи, що розглядалась у Краснолиманському міському суді Донецької області, вбачається, що позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати відмову від спадщини, посвідченої в Краснолиманській нотаріальній конторі від імені її матері після померлого чоловіка своєї матері недійсною, визнати за нею право власності на спадкове домоволодіння за заповітом, який обґрунтовувала тим, що її матері та чоловікові матері належить житловий будинок по 1/2 частини кожному відповідно до свідоцтва про право приватної власності від 15 березня 1974 року.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції з тих підстав, що міський суд не вирішив питання про заміну неналежного відповідача та залучення до участі у справі як відповідача онука, на користь якого мати позивача відмовлялася від спадщини, хоча останній, як вбачається з матеріалів спадкової справи, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а отже, заявлений позов безпосередньо стосується його права власності на спадкове майно. Зазначив, що питання про склад осіб, які беруть участь у справі, судом залишилось не вирішеним. При цьому залучення та участь особи, яка подала заяву на прийняття спадщини (онука), в якості третьої особи є порушенням норм процесуального права та прав усіх сторін, оскільки процесуальні права третьої особи та відповідача згідно з нормами ЦПК суттєво відрізняються за своїм змістом та порядком реалізації прав.

Заява про відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи є правочином, тому спір про спадщину фактично виник між позивачем і третьою особою, який є стороною в оспорюваному правочині.

Крім того, підставою для скасування рішення суду першої інстанції було те, що останній не врахував, що відповідач у справі – Територіальна громада в особі виконавчого комітету Краснолиманської міської ради Донецької області, не є належним відповідачем у справі в частині позовних вимог про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, оскільки третя особа у передбаченому законом порядку подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця.

Неоднаковою є практика вирішення судами питання щодо процесуального статусу нотаріуса у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених договорів.

У п. 26 ППВСУ № 9 зазначено: «Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса».

Однак, як видно з проведеного аналізу, незважаючи на вказані роз’яснення ВСУ, нотаріуси часто брали участь у справах цієї категорії як відповідачі. Така судова практика не завжди є правильною.

Так, рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні позову С. до завідувача Шосткинської міської державної нотаріальної контори Сумської області – державного нотаріуса П., треті особи: С., С., про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання чинною заяви про надання свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом та за законом, визнання права на обов’язкову частку у спадщині.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що, відмовившись у визначеному законом порядку і строки від спадщини після смерті сина, позивач є такою, що не прийняла спадщину і всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК не довела, що відповідачем (нотаріусом) її було введено в оману щодо відсутності права на обов’язкову частку у спадковому майні.

Апеляційний суд з такими висновками місцевого суду не погодився, рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове рішення від 22 жовтня 2014 року, яким відмовив у задоволенні позову у зв’язку з його необґрунтованістю, при цьому виходив з того, що в таких спорах нотаріус не є належним відповідачем, а отже, пред’явивши позов до нотаріуса, позивач обрала неналежний спосіб захисту.

Враховуючи наведене, за результатами вивчення справ встановлено, що в деяких випадках, суди розглядали позовні заяви про визнання правочинів недійсними без належного з’ясування того, хто є належним позивачем чи відповідачем у справі. Такі обставини ставали підставами для скасування судом касаційної інстанції рішень судів попередніх інстанцій.

Комментариев: 0
avatar