Питання застосування в судовій практиці ППВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

22.06.2018 Категория: Рекомендации гражданам/ Просмотров: 159 Комментариев: 0

У системі юридичних фактів, які становлять основу виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, найбільш значне місце займають правочини, оскільки саме вони найчастіше породжують відносини приватно-правового характеру між суб’єктами.

Інститут правочину, крім загальних норм, містить положення про недійсність правочинів, зміст яких викликає практичний інтерес з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) такі правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Дії, що підпадають під склад недійсності правочину, є неправомірними.

ЦК приділяє достатньо уваги регулюванню відносин, пов’язаних з правочинами, у тому числі й визнанню їх недійсними та застосуванню наслідків їх недійсності. Разом з тим багато питань залишаються не вирішеними. Це зумовлено недосконалістю окремих правових норм, що регулюють відносини, пов’язані із вчиненням таких правочинів, а саме: щодо визначення моменту виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі правочинів, підстав недійсності правочинів, їх наслідків, відповідальності сторін, належності способів захисту тощо.

З огляду на складність питань про недійсність правочинів і з метою правильного та однакового застосування судами норм матеріального права Пленум Верховного Суду України 06 листопада 2009 року прийняв постанову № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якій надав роз’яснення щодо застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Як вбачається з узагальнень, проведених судами апеляційної інстанції, розглядаючи справи про визнання правочинів недійсними, суди часто звертаються до роз'яснень, наданих ВСУ в цій постанові. Зазначені роз’яснення сприяли забезпеченню єдності судової практики під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними.

Разом з тим результати аналізу засвідчили, що в судовій практиці виникає й немало проблемних питань щодо застосування зазначеної вище постанови. Зокрема, є розбіжності у застосуванні деяких положень ЦК. Часто це, на думку судів, зумовлено неоднозначними роз’ясненнями ВСУ, суперечливістю деяких роз’яснень ППВСУ № 9 та постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Крім того, суди звертають увагу на те, що після прийняття ППВСУ № 9 відбулися зміни в законодавстві, з’явилися нові формулювання, підходи та оціночні категорії у ЦК, у зв’язку з чим між ним та спеціальним законодавством виникають певні колізії стосовно недійсності правочинів, що призводить до неоднакового тлумачення і застосування судами законодавства у цій сфері.

Зазначені фактори стають причиною помилок, що їх допускають суди при розгляді спорів про визнання правочинів недійсними.

У зв’язку з наведеним метою аналізу є вивчення судової практики щодо застосування тих пунктів ППВСУ № 9, які, на думку судів, є спірними або неоднозначними і потребують удосконалення.

 

Комментариев: 0
avatar